Деякі фахівці в Україні неодноразово попереджали, що є велика ймовірність вторгнення російських військових в Україну через Чорнобильську зону відчуження. Саме на території цієї зони побудовано хороші асфальтовані дороги, якими за декілька годин можна доїхати до Києва. А головне, в зоні немає жодної військової частини, окрім декількох охоронців з Національної гвардії України зі стрілецькою зброєю. Очевидно, нашим військовим аналітикам і генералам такий шлях вторгнення бачився малоймовірним з тих міркувань, що жодна розумна людина не піде через радіоактивно забруднену територію.

Та ризик радіаційного забруднення був цілковито проігнорований російськими генералами. Зараз важко оцінити, чим це рішення обумовлено: нерозумінням загрози чи цинічною байдужістю до своїх солдатів. У Білорусі, з території якої наступали російські загарбники, теж знали про існуючі в зоні відчуження радіаційні ризики. Саме Білорусь у 1986 році постраждала навіть більше, ніж Україна. Поряд з Чорнобильською зоною відчуження міститься її білоруський аналог – Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник, звідки й увійшли російські загарбники на територію України.

Але радіація не знає кордонів, для неї немає різниці, хто потрапив під її опромінення – українець, росіянин чи білорус. Вона не пробачає ані тупості, ані зневаги, і жорстоко мститься своїм кривдникам.