27 листопада 2024 року відбулося чергове засідання Національної комісії з радіаційного захисту населення України, яке було присвячене перспективам впровадження малих модульних реакторів в Україні та питанню постчорнобильського менеджменту у Норвегії.
У доповіді екс-директор готовності та реагування на ядерні надзвичайні ситуації Норвезького Агенства з радіаційної та ядерної безпеки, віце-президент з питань здоров’я, довкілля і якості Астрід Ліланд зазначила, що Чорнобильська катастрофа 1986 року виявила вразливість Норвегії до наслідків ядерних аварій.
До аварії країна мала обмежену готовність: моніторинг радіації зменшився у 1970-х роках, а система реагування була слабкою через відсутність усвідомлення загрози. Залишалося лише кілька діючих моніторингових станцій. Після аварії перші вимірювання показали низький рівень радіоактивності в Осло, але високі рівні були зафіксовані у сільськогосподарських районах, що призвело до інформаційної кризи. На той момент не існувало стандартів допустимого рівня радіації для харчових продуктів. Основними ізотопами були цезій (Cs-134+137) та йод, хоча рівні стронцію були незначними. У травні 1986 року запровадили тимчасові допустимі рівні радіації (1000 Бк/кг для I-131 та 300 Бк/кг для Cs-137 у харчових продуктах). Згодом ці рівні було переглянуто: 600 Бк/кг для основних продуктів, 370 Бк/кг для молока та дитячого харчування.
Для мінімізації впливу були застосовані різноманітні протирадіаційні заходи:
- Моніторинг тварин: зима 1986/87 років ознаменувалася розробкою методик вимірювання радіоактивності в живих тваринах.
- Використання берлінської блакиті (Prussian blue): добавка до корму для зниження рівнів цезію.
- Чисте годування перед забоєм: тварин переводили на корм із низьким вмістом радіоактивних речовин.
- Контроль харчових продуктів: ретельний моніторинг м'яса, молока та інших продуктів.
Протягом 1986-1995 років витрати на протирадіаційні заходи склали близько 70 млн доларів США. Довгострокові заходи включали фінансові компенсації виробникам, що продовжували діяти до 2020 року.
З 2025 року регулювання максимально допустимих рівнів радіоактивності в продуктах харчування більше не впроваджуватиметься, але залишатиметься готовність до нових аварій. Протирадіаційні заходи, такі як використання берлінської блакиті, зберігаються в окремих регіонах.
Норвегія відновила довіру споживачів завдяки прозорості даних, ретельному моніторингу та публікації звітів. Однак ризик недовіри до влади залишається, якщо станеться нова аварія.
Щодо перспектив впровадження малих модульних реакторів в Україні, професор Юрій Забулонов зазначив, що малі модульні реактори (ММР) є перспективною технологією, яка може суттєво змінити підходи до енергозабезпечення в Україні. Їх компактність, безпека та економічність роблять ММР ідеальним рішенням для заміни застарілих енергоблоків великих АЕС, строк експлуатації яких поступово завершується. Завдяки заводському виробництву та стандартизації конструкцій, ММР забезпечують високий рівень надійності, знижують аварійні ризики, потребують менше ресурсів для будівництва та експлуатації. Крім того, вони можуть використовуватися для опалення, виробництва водню, технологічного тепла та навіть опріснення води, що суттєво розширює їх застосування в комунальній та промисловій сферах.
Для України впровадження ММР відкриває нові можливості розвитку низьковуглецевої енергетики, зменшення залежності від імпортованих енергоресурсів і підвищення енергетичної безпеки. Водночас це стимулюватиме розвиток вітчизняної науки, техніки й освіти, сприяючи створенню нових робочих місць та інтеграції українських розробок у глобальні ринки ядерних технологій. Завдяки існуючій базі підприємств ядерного циклу, науково-дослідним установам і кваліфікованим кадрам, Україна має всі передумови для успішної адаптації та локалізації ММР, що може стати важливим кроком до економічного та технологічного прориву.