На сьогодні у відкритому доступі є чимало ґрунтовних досліджень щодо психологічного впливу застосування ядерної зброї, її випробувань та радіаційних аварій більшою мірою на населення і значно менше таких джерел стосовно такого впливу на формування цивільного захисту та військ. При цьому не бракує міфів, пов’язаних із наслідками впливу радіаційного чинника на людський організм, які теж певною мірою здатні підсилювати негативну психологічну дію ядерних та радіаційних інцидентів на людей.
Наявність ядерної зброї у Російської Федерації, яка спричинила воєнний конфлікт на Сході України і є його учасником, все ще не остаточно подолані наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), а також значні вітчизняні ядерно-енергетичні потужності з перспективою їх розширення обумовлюють актуальність проблеми психологічних наслідків застосування ядерної зброї та радіаційних аварій.
Результати досліджень та їх обговорення
Психологічна складова застосування ядерної зброї
При плануванні ядерних атак, виборі цілей політики і військові США перш за все переслідували мету завдати максимального психологічного впливу на владу Японії і бойовий дух японських збройних сил [1]. Така мета була досягнута. Вважається, що шок від атомного бомбардування Хіросіми збройними силами США 6 серпня 1945 року і Нагасакі через 3 дні після цього глибоко вплинув на прем'єр-міністра Японії Кантаро Судзукі і на міністра закордонних справ Японії Того Сігенорі, які схилилися до припинення війни японським урядом [2]. Японський імператор Хірохіто 14 серпня 1945 року підтримав рескрипт про підписання Японією беззастережної капітуляції. 15 серпня 1945 року Японія оголосила про свою капітуляцію. Акт про капітуляцію, який формально закінчив Другу світову війну, був підписаний 2 вересня 1945 року.
Ряд дослідників висловлюють думку, що основною метою атомних бомбардувань був вплив на СРСР перед його вступом у війну з Японією на Далекому Сході та демонстрація атомної могутності США [3]. Зрештою це теж розрахунок на психологічний ефект застосування ядерної зброї.
Що стосується населення міст Хіросіми і Нагасакі, то у першому офіційному звіті делегата Міжнародого комітету червоного хреста Фріца Більфінгера, котрий прибув у Хіросіму 29 серпня 1945 року і був першим іноземним громадянином, котрий побачив наслідки атомного бомбардування [4] наводяться слова очевидців, які свідчать про паніку серед військовослужбовців, що опинилися в епіцентрі вибуху в Хіросімі. Також продемонстровано героїчні зусилля медичних працівників, котрі не втратили самоконтролю і сили духу, і зуміли організувати елементарну, але вкрай необхідну медичну допомоги жертвам атомного бомбардування в таких катастрофічних умовах.
Відкритим для широкого доступу цей звіт став лише у 1994 році.
Додатком 1 цього звіту є опис ядерного бомбардування і його наслідків, надане керівником відділу особливої вищої поліції префектури Хіросіма паном Газаї. Цей опис свідчить, як психологічна стійкість цієї людини дозволила їй не тільки врятуватися самій, врятувати свою родину, але й відновити в міру можливості функціонування свого підрозділу поліції у зруйнованому бомбардуванням місті.
У додатку 2 «Медичний звіт лікарні префектури Осака про наслідки атомного бомбардування» йдеться лише про лікування уражених факторами ядерного вибуху.
У тематичних матеріалах [5] без посилання на першоджерела наводяться дані про те, що після 1945 року, через заборону американської окупаційної влади поширювати правдиву інформацію про хіросімське бомбардування, радіацію та реальні наслідки катастрофи, в Японії виникла дискримінація щодо вихідців з Хіросіми. В японських засобах масової інформації радіацію представляли як заразну хворобу, а постраждалих від неї — розносниками хвороб. До кінця 1960-х років в японському суспільстві до хіросімців ставилися упереджено: з ними не одружувалися і не приймали на роботу за межами малої батьківщини. У зв'язку з цим чимало вихідців з Хіросіми приховували своє походження, а постраждалі від бомбардування рідко розповідали про свій трагічний досвід.
Це дещо нагадує ситуацію з членами екіпажів радянських аварійних атомних підводних човнів. Цим військовослужбовцям офіційно ставився діагноз астено-вегетативного синдрому і строго заборонялось оприлюднювати інформацію про причетність до аварійних ситуацій на атомних підводних човнах. Як не дивно, але багато хто із цих військовослужбовців гордились таким фактом у своїй біографії, а більшість із них досягли значних здобутків у подальшій службі чи в професійній діяльності після звільнення з військової служби [6]. Певні пільги і переваги вони могли отримати уже в похилому віці, коли законодавчо були прирівняні до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Психологічні ефекти в учасників навчань із застосуванням ядерної зброї
У численних літературних джерелах щодо різних аспектів навчань із фактичним застосуванням ядерної зброї питанням психологічного впливу приділяється незначна увага. По – перше, факт застосування ядерної зброї не був неочікуваним для учасників таких навчань, по - друге вживались заходи з попередження опромінення особового складу.
У колишньому СРСР таких навчань було два, відповідно на Тоцькому і Семипалатинському полігонах, а в США аж 8. Відомо, що такі навчання проводились і Францією. Метою таких навчань серед іншого було дати військам відчути «дихання і всю картину ядерного вибуху». [7]. Тобто теж певною мірою ставилось завдання оцінити психологічний вплив застосування ядерної зброї на війська.
За консервативними оцінками фахівців, максимальні дози опромінення учасників таких навчань у колишньому СРСР не були вищими 3-х бер при тому, що гранично-допустима доза опромінення на той час була встановлена на рівні 15 бер на рік.
Однак після аварії на ЧАЕС і розпаду СРСР навколо цих навчань громадськими організаціями було згенеровано низку міфів про катасрофічні наслідки. Один із них можна кортко викласти так: «14 вересня 1954 року влада СРСР вчинила жахливе, нечуване у світовій історії злодіяння: випробування ядерної зброї на власних громадянах. Ядерна зброя була застосована проти власної армії. Загинуло понад 43 000 людей» [8].
Хоч ці міфи суперечили навіть здоровій логіці, не кажучи вже про наукові дані, вони були виведені на політичний рівень і в Російській Федерації було утворено Комітет ветеранів підрозділів груп надзвичайного ризику та прийнято відповідну постанову Верховної Ради РФ про соціальний захист учасників цих навчань, а також учасників ядерних випробувань, військовослужбовців, які збирали ядерні заряди, учасників ліквідації наслідків аварій на військових ядерних об’єктах тощо [9]. Український вищий законодавчий орган пішов таким же шляхом.
Психологічні наслідки аварії на ЧАЕС
Інформація про аварію на Чорнобильській атомній електростанції в ніч проти 26 квітня 1986 року, яку згодом назвуть наймасштабнішою в історії людства техногенною катастрофою, не висвітлювалася в радянських ЗМІ протягом перших двох днів.
Повідомлення про аварію на ЧАЕС вперше з'явилося в радянських ЗМІ лише через три доби - увечері 28 квітня у програмі "Час".
Це оголошення зробили фактично під тиском міжнародного співтовариства у відповідь на вимогу до СРСР пояснити підвищення рівня радіації на території інших країн.
В газеті Правда коротка інформація від Ради Міністрів СРСР про те, що на ЧАЕС сталася аварія була надрукована 30 квітня 1986 року.
Лише 14 травня зі зверненням щодо аварії на ЧАЕС виступив лідер країни Михайло Горбачов. Наступного дня його промову передрукували українські видання. З виступу стало відомо, що "ми вперше зіткнулися з такою силою, як ядерна енергія, яка вийшла з-під контролю", і що вже майже три сотні людей, уражених променевою хворобою, було госпіталізовано.
Як на наш погляд, є дві причини такого зволікання з оприлюдненням інформації про аварію на ЧАЕС. Перше – це спроба приховати факт аварії та її наслідки, а друга – це психологічна і організаційна неготовність державної влади до такої ситуації та викликаний цими обставинами певною мірою психологічний шок.
При очевидності ознак трагедії політичне керівництво СРСР і УРСР продовжувало демонструвати вигляд, що нічого страшного не трапилося. В порушення основного принципу радіаційної безпеки про недопущення невиправданого опромінення у Києві була проведена першотравнева демонстрація і стартувала 6 травня 39-та міжнародна велогонка Миру із залученням тисяч киян, у тому числі і дітей. Планувалось також проведення у травні міжнародної виставки “Буряківництво-86”. А в цей же час приймались рішення про відкриття додаткових кас для продажі залізничних квитків, виділення додаткових поїздів, літаків і автобусів для бажаючих покинути Київ [10].
Рис.1. Евакуація дитячого населення з радіоактивно забруднених, внаслі-док аварії на ЧАЕС, територій (травень 1986 року)
Не був врахований досвід ліквідації наслідків аварії на американській АЕС «Три майл айленд», де неузгоджені дії органів державної та регіональної влади призвели до паніки серед населення і невиправданої евакуації 195 тис. громадян із наближених до цієї АЕС територій [11].
На превеликий жаль помилки повторюються. Вважається [12], що відсутність у перші два тижні на міжнародному рівні чіткого і узгодженого сигналу про незначні радіологічні наслідки аварії на Фукусімі для Японії утворило умови для розкручування теми в ЗМІ, в результаті чого відбулося негативне перенесення наслідків Чорнобиля на Фукусіму. Без вирішення ключового питання своєчасного та узгодженого інформування громадськості на міжнародному рівні на думку авторів важко очікувати, що в майбутньому події в аналогічних ситуаціях можуть розвиватися якось по іншому.
Безумовно пізнє інформування населення про радіаційну небезпеку у зв’язку з аварією на ЧАЕС призвело до того, що заходи протирадіаційного захисту почали запроваджуватись із запізненням. Місто Прип’ять перебувало у звичному режимі проживання ще 35 годин до його евакуації, а населення навколишніх сіл і більш тривалий термін. При цьому потужність дози в окремих місцях сягала 6 рентген на годину.
Катастрофа, що розгорталася в обстановці масового засекречування, суперечливості офіційних заяв і дій а згодом безпосередньо торкнулася мільйонів людей, спричинила тривалу соціально-психологічну напругу в суспільстві, яка не подолана й досі [13].
У зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС у галузі психічного здоров'я населення значний інтерес серед іншого теж становлять симптоми, пов'язані зі стресом. Основними психотравмуючими чинниками у цій ситуації вважаються швидке переселення, розрив соціальних зв'язків, страх та побоювання щодо можливих наслідків для здоров'я. У груп населення, які зазнали опромінення, виявляються стресові симптоми порівняно з контрольною популяцією: підвищений рівень депресії та тривожності (включаючи посттравматичні стресові симптоми) і фізичні симптоми, які клінічно важко трактувати. Такі симптоми у населення мали субклінічний характер і не досягали критеріїв для констатації психічних відхилень. Тим не менш, прояв субклінічних симптомів чинив і чинить важливий вплив на поведінку постраждалих стосовно власного здоров'я, що виражається в особливому відношенні до медичної допомоги та рекомендацій з безпеки. Певною мірою ці симптоми пояснювалися переконанням людини про погіршення стану здоров'я лише внаслідок аварії, особливо з огляду на той факт, що лікарями ставилися і ставляться діагнози «у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС» [14].
Крім того, люди, які постраждали від цієї аварії, були офіційно віднесені до категорії "потерпілих" і почали називатися розмовним терміном "жертви Чорнобиля", який незабаром підхопили засоби масової інформації. Це визначення, а також надання урядом значних пільг евакуйованим та мешканцям забруднених територій спонукало до того, що вони фаталістично стали вважати себе інвалідами. Відомо, що сприйняття людей — навіть хибні — можуть впливати на них. Таким чином, замість того, щоб сприймати себе як “ті, що вижили”, багато хто з цих людей почав відчувати себе безпорадними, слабкими та невпевненими в майбутньому. Загалом, виявлені психічні прояви серед різних груп осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, подібні до наслідків у людей, які пережили атомне бомбардування, серед осіб, які постійно проживають поблизу місця аварії на АЕС «Три майл Айленд», і серед осіб, які зазнали токсичного впливу на роботі або в навколишньому середовищі [15].
Тобто негативний вплив на психічний стан ліквідаторів і населення радіоактивно забруднених територій та відселених був обумовлений як чинниками власне аварії, так і наслідком проблем інформування цих контингентів та фахівців щодо медичних наслідків аварії, прорахунків в організації їх соціального та медичного забезпечення.
Реально ж система соціального захисту громадян, що потерпіли внаслідок аварії на ЧАЕС, не була належним чином науково обгрунтованою і сьогодні вона є не лише обтяжливою (непідйомною) для державного бюджету, такою, що ніколи у повному обсязі фінансово не забезпечувалась, і на останок вона є неефективною [16].
Разом з тим відмічено [17], що хворі навіть з важким ступенем променевої хвороби, але з установкою та мотивацією на активну працю, мають менший ступінь зниження ефективності соціальної адаптації і менш виражену психосоматичну патологію. Такий же феномен як уже відмічалось ми спостерігали і у членів екіпажів аварійних атомних підводних човнів, які теж були мотивовані на активну трудову діяльність [6].
Як і навколо ядерних випробувань, навколо наслідків аварії на ЧАЕС сформувалось чимало міфів, які певною мірою впливають на політику у сфері подолання наслідків цієї аварії [18]. Зокрема в частині поширення радіофобії на радіоактивно забруднених територіях.
Разом з тим результати соціологічних досліджень свідчать, що для населення радіоактивно забруднених територій радіоекологічні проблеми не числяться в пріоритетних. Більшість населення цих територій турбують безробіття, злочинність та інші соціально-економічні проблеми [19].
Якщо після аварії на АЕС «Три майл айленд» під тиском громадськості в США до 2012 року не було видано ні одної ліцензії на будівництво нових ядерно-енергетичних потужностей, а введення в дію 71-го попередньо запланованого блоку було відмінено. В цей же час після 1986 року на вітчизняних АЕС було побудовано ще 9 енергоблоків.
Заради відродження та соціально-економічного розвитку своїх населених пунктів окремі громади радіоактивно забруднених територій готові відмовитися від певних пільг і переваг, передбачених законодавством [20].
Сьогодні Рівненщина з її складною післячорнобильською радіоекологічною ситуацією попри всі страхи, нав’язані державою, є чи не єдиним регіоном в Україні, де маємо високу народжуваність і реальний приріст населення.
Заслуговує на повагу мудрість Народицької громади, котра своєчасно припинила відселення свого населеного пункту, і продовжує жити та працювати, не зважаючи на суперечності чорнобильського законодавства.
Загалом все вище викладене відповідає думці видатного вченого і громадського діяча М.М.Амосова:
«Аварію в Чорнобилі, у квітні 1986, родина пережила на дачі, 50 км від злощасного місця. Я з самого початку вважав, що шкідливі наслідки перебільшені: письменники та політикани налякали публіку та весь світ. У результаті мільйони людей зробили невротиками на багато років. Лікарі теж піддалися цьому психозу» [21].
І дійсно у перші дні після аварії лікарями були поставлені діагнози гострої променевої хвороби сотням громадян України. При більш детальному обстеженні ці діагнози виявились хибними [22].
При інших радіаційних аваріях теж мало місце перебільшення їх медико-біологічних наслідків, у тому числі, завищення ступеня тяжкості радіаційних уражень [6].
Значний внесок у переоцінку наслідків аварії на ЧАЕС внесли і науковці, Яргин С.В. вважає [23, 24 ], , що після аварії на ЧАЕС з’вилась велика кількість робіт, які перевищували оцінку медичних наслідків підвищеного радіаційного фону в районі Чорнобилю та інших областях. Основними методологічними помилками цих робіт були: Необгрунтоване пояснення широко розповсюджених захворювань як радіаційно обумовлених, вказівки на рівні радіоактивності чи доз опромінення без співставлення з природним фоном, повідомлення про зростання захворюваності без порівняння зі статистикою за регіон чи країну загалом. При аналізі даних про зростання онкологічної захворюваності не приймається до уваги її покращена цілеспрямована діагностика після аварії. Отримання завищених результатів в окремих випадках могло бути пов’яано з невипадковим характером відбору матеріалу або неточною оцінкою морфологічних змін. Теоретичним підгрунтям перебільшення медичних наслідків підвищеного радіаційного фону вважається і так звана лінійна безпорогова концепція, відповідно до якої пряму, що демонструє лінійну залежність між дозою і онкозахворюваністю (доза-ефект), можна продовжувати в область малих доз і таким чином прогнозувати канцерогенний ефект. Аналогічної думки висловлюють і інші автори [25, 26]
Військові часини, дислоковані в 30-тикілометровій зоні ЧАЕС на момент аварії
На момент авартії на ЧАЕС в 30-тикілометровій зоні навколо неї дислокувались чотирти військові часини (рис. 2). У безпосертедній близькості до аварійної ЧАЕС і на схід від неї у селищі Янів (залізнодорожна станція Янів) знаходилась військово-інженерна частина. Населення цього селища було евакуйоване 27 квітня, а що стосується порядку евакуації військової частини і членів сімей військовослужбовців то така інформація в архівах відсутня. Рівні радіації на 27 кітня сягали 15 рентгенген на годину. Протягом місяця після евакуації військовослужбовці цієї частини були обстежені у Житомирському військовому госпіталі. В їх історіях хвороби дані за те, що вони пертенесли значний психологічний стрес, відсутні.
У селі Копачі за 7 кіломертів на південь від ЧАЕС дислокувався зенітно – ракетний дивізіон. Начальник хімічної служби 76-ї ракетно-зеніної бригади, до складу якої відносився цей дивізіон, відмічав, що паніки серед військовослужбовців дивізіону і членів їх сімей з моменту аварії і до їх евакуації не відмічалось.
За 10 кіломертів на південний схід за від ЧАЕС поблизу села Лелів дислокувалась радіолокаційна рота, значна частина військовослужбовців якої і членів їх сімей були евакуйовані із зони радіоактивного забруднення без паніки у плановому порядку 2-3 травня.
Військове містечко Чорнобиль-2 за 12 кілометрів на південний захід від ЧАЕС на момен аварії налічувало близько 1 тисячі жителів. Це – військові, їхні родини та обслуговуючий персонал загоризонтної радіолокаційної станції «Дуга-1» (радіоцентр дальнього зв’язку) Командир цієї військової часини полковник Мусієць В.Ф. і начальник хімічної служби майор Шевченко М.З. детально розповіли про події, пов’язані з аварією на ЧАЕС. Ці офіцери, за просьбою адміністрації міста Прип’ять вже через 4 години після аварії провели грунтовну радіаційну розвідку за маршрутом Прип’ять - Чорнобиль-2 і на окртемих об’єктах ЧАЕС. Розвідку продовжували навіть при тому, що на окремих ділянках потужність дози випромінювання перевищувала 100 рентген на годину. Завдяки великому практичному досвіду начальника хімічної служби частини (він до прибуття у Чорнобиль-2 проходив службу на Семипалатинському полігоні у період ядерних випробувань) зразу після аварії були вжиті адекватні заходи протирадіаційного захисту всіх категорій населення містечка, організовано дозиметртичний контроль за дозами опромінення військовослужбовців, що залучались до робіт з ліквідації наслідків аварії. Значна часина жителів містечка Чорнобиль-2 була евакуйована 27 квіня трарспортом, що пертедбачався для евакуації населення міста Пртип’яті, оскільки значна частина прип’ятчан евакуювалась власними транспортом. У групах військовослужбовців, що виділялись на охорону об’єкта командування частини визначало нештатного психофізіолога. На переконання начальника хімічної служби військової частини: «Паніки, небажання виконувати роботи у забрудненій зоні серед особового складу, офіцерів і прапорщиків не спостерігалось у зв’язку з тим, що керівництво військової частини і фахівці у цій сфері (медичні працівники і представники хімслужби) не давали підстав і самі тримали себе на високому ідейному рівніі зі знанням справи виконували свої завдання».
Не зважаючи на близьке сусідство з АЕС у планах бойової підготовки навіть цих частин ми не виявили заходів з відпрацювання реагування на радіаційну аварію. Не були також на випадок аварії на АЕС передбачені запасні пункти дислокації для цих частин.
Психологічні реакції військових ліквідаторів при перебуванні їх у зоні аварійної ЧАЕС
У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь близько 300 тис. військовослужбовців то ж інтерес являє психологічний вплив умов великомасштабної радіаційної аварії і на цей контингент.
Слід відмітити, що військові ліквідатори на ЧАЕС виконували найбільш небезпечні у радіаційному відношенні роботи з дезактивації та відновлення станції.
Найбільш небезпечними з таких робіт була дезактивація зони Н. Зоною Н називали дах 3-го енергоблоку, на який вибухом реактора 4-го енергоблоку було викинуто значну частину конструктивних елементів цього реактора і його ядерного палива. Роботи на даху 3-го енергоблоку проводились у кілька заходів. Найнебезпечнішими були роботи з 19.09 по 16. 10.1986 р. Всього у цей період у цих роботах взяв участь 2421 військовий ліквідатор. В окремі дні до 500 ліквідаторів (22-23.09.1986). Найбільшою була середня дозаопромінення цього контингенту 27.09.1986 року і склала вона 16,2 бер. В цей день у роботах на даху 3-го енергоблоку взяли участь рівно 300 військових ліквідаторів.
В порушення існуючих на той час в СРСР аварійних нормативів (дозволялось при ліквідації наслідків радіаційних аварій опромінювати персонал у дозі до 25 бер протягом всього періоду участі у ліквідаційних роботах, але не більше 10 бер за один раз, робочий день) для військових ліквідаторів, що дезактивували дах 3-го енергоблоку (зона-Н), була дозволена доза одноразового опромінення 20 бер. Підставою була «Инструкция по организации и проведению работ по очистке зоны – Н от радиоактивных отходов / Утверждена Главнокомандующим войсками Юго-Западного направления генералом-армии Н. Герасимовым 19.09. 1986. – Чернобыль. 8 с.1986 г.».
Рис. 2. Військові часини, дислокові в 30-тикілометровій зоні ЧАЕС до аварії
Випадків перевищення 20 бер у цих військових ліквідаторів практично не відмічено. Хто отримував дозу менше 10 бер, могли залучити до цих робіт повторно. В середньому дози опромінення цих контингентів ліквідаторів становила до 12 бер. Ніяких особливих заходів психологічної підтримки укасників дезактивацій них робіт у зоні Н не здійснювалось. Ця робота зводилась до традиційних заходів партполітроботи: розповсюдження передового досвіду, інформації про випадки мужності і винахідливості кращих військовослужбовців, випуск бойових листків тощо[27]. Традиційні заходи при проведенні робіт в умовах впливу іонізуючого випромінювання цією інструкцією визначались і медичній службі. Не були передбачені заходи фармакологічної підтримки військовослужбовців-учасників цих радіаційно небезпечних робіт. Загалом слід відмітити, що цей інструктивний документ набув чинності лише на третій день після початку робіт у зоні Н.
Термін перебування у зоні аварійної ЧАЕС для військових ліквідаторів був визначений у 6 місяців. В цей же час після виконання робіт на даху 3-го енергоблоку і отримання дози більше 10 бер ліквідатори отримували 5-ть посадових окладів і відправлялись за місцем проживання. Так що проблеми виконання цих робіт не було. Бажаючих було немало. Нам відомий лише один випадок відмови від участі у цих роботах. Але на наступний день цей ліквідатор погодився виконувати роботи на даху 3-го енергоблоку.
Таким чином, тривале перебування в зоні аварійної ЧАЕС було більшим стресом для військових ліквідаторів ніж робота в умовах високих рівнів іонізуючого випромінювання.
Випадки масової непокори військовослужбовців у чорнобильському угрупуванні військ, випадки дезертирства теж були пов’язані з проблемами організації комплектування частин і підрозділів цього угрупування, несвоєчасною заміною військовослужбовців після завершення термінів їх перебування в зоні аварійної АЕС, а не з складною радіаційною обстановкою [28,29].
Для вивчення проблем і досвіду чорнобильського угрупування військ у ході ліквідації наслідків аварії було утворено науковий центр Міноборони (в/ч 19772) у складі 250 чоловік. Заслуговує на увагу науково-дослідна робота (НДР) цього центру на тему «Уроки и выводы из аварии на Чернобыльской АЭС для Вооруженных Сил, шифр «Облако»», матеріали якої опубліковані у 3-х томах. Коротке викладення матеріалів 2-го і 3-го томів цієї НДР вийшло у відкритому друці в 1995 році [30]. Перший же том матеріалів цієї НДР, присвячений саме психологічному впливу на війська умов великомасштабної радіаційної аварії, отримало вузьке коло адресатів, що може свідчити про воєнно-прикладну цінність цих матеріалів.
Виходячи з цього доцільно було б поновити чинність Рекомендацій з оцінки наслідків дії уражаючих факторів ядерного вибуху на особовий склад військ, сил флоту, формувань цивільної оборони та населення [31], а також доповнити ці рекомендації підрозділом з оцінки психологічного впливу факторів ядерного впливу на ці контингенти.
Радіологічний тероризм
Стереотип сприйняття радіаційного ризику як деякого «специфічного надзвичайно небезпечного» продовжує стійко залишатися у свідомості людей як спадщина небезпеки великомасштабної війни з застосуванням ядерної зброї, а також тривалої роботи різних засобах масової інформації, що продовжують і зараз дуже часто і без достатніх підстав переконувати населення у надзвичайній небезпеці біологічної дії іонізуючого випромінювання.
Хоч малоймовірно, що наслідки ядерних і радіаційних терористичних актів викличуть серйозну загрозу для здоров’я людини, проте вони можуть стати причиною серйозної тривоги і економічного збитку [32].
Міжнародна комісія з радіаційного захисту підготувала загальні рекомендації з обмеження професійного опромінення у надзвичайних ситуаціях в своїх публікаціях 60 [33] і 103 [34] та більш пізніх документах такого плану. Комісія вважає, що ці рекомендації в цілому можуть бути застосовані до персоналу, який першим реагує на радіологічну атаку, хоч конкретні обставини можуть відрізнятися.
Висновки
- Наявність ядерної зброї у Російської Федерації, яка спричинила воєнний конфлікт на Сході України і є його учасником, все ще неподолані наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), а також значні вітчизняні ядерно-енергетичні потужності з перспективою їх розширення обумовлюють актуальність проблеми щодо мінімізації медико-біологічних наслідків застосування ядерної зброї та радіаційних інцидентів.
- Фактори ядерного вибуху крім іншого мають значний психотравмуючий вплив, який може негативно відбитися на боєздатності військ, що потребує розробки відповідної нормативної бази, опрацювання і упровадження інструментів оцінки такого впливу, заходів та засобів його мінімізації і врахування у навчально-бойовій діяльності військових формувань.
- Непідготовленість до надзвичайних ситуацій радіаційної природи значно посилює психотравмуючий вплив на різні контингенти, задіяні у ці інциденти.
- Досвід участі військових формувань у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС недостатньо врахований при розбудові системи захисту військовослужбовців Збройних Сил України від уражуючих факторів зброї масового ураження.
- Психотравмуючий вплив на населення України аварії на Чорнобильській АЕС значною мірою переоцінено.
- Перебільшення медико-біологічних ефектів іонізуючого випромінювання, у тому числі через неадекватну інформаційну та науково недостатньо обґрунтовану соціальну державну політику у ході подолання наслідків аварії на ЧАЕС, утворюють сприятливе підґрунтя для підсилення негативних наслідків інших можливих радіаційних інцидентів.
Значний внесок у перебільшення наслідків аварії на ЧАЕС належить науковцям через труднощі інтерпретації змін стану здоров’я населення, яке наразилося радіаційному впливу.
Перелік використаної літератури
- «Summary of Target Committee Meetings on 10 and 11 May 1945» (англ.). National Security Archive. George Washington University, США (5 August 2005). Дата обращения: 27 марта.
- Sadao Asada. «The Shock of the Atomic Bomb and Japan’s Decision to Surrender: A Reconsideration». The Pacific Historical Review, Vol. 67, No. 4 (Nov., 1998), pp. 477—512.
- Индукаева Н. С. История международных отношений 1918—1945 гг. Учебное пособие. Томск: Издательство Томского университета. 2003. 113 с.
- Доклад МККК о последствиях атомной бомбардировки Хиросимы. IRRC № 899. https://international-review.icrc.org/ru/articles/icrc-report-effects-atomic-bomb-hiroshima.
- https://uk.wikipedia.org/wiki/Ядерне_бомбардування_Хіросіми.
- Skaletskiy Doses of Emergency Exposure to the USSR Navy Personel. Historical review of nuclear disasters during the process of nuclear development program by the former USSA. Research Reactor Institute. Kyoto University. - 2013. - Vol. 2. - P. 83-93.
- Ядерные испытания СССР. Тоцкие военные учения с применением атомной бомбы. http://depni.sinp.msu.ru/~hatta/ussr_nt_volume_1_chapter_6.pdf.
- Мифы истории СССР. Учения на Тоцком и Семипалатинском полигонах. http://wiki.istmat.info/%D0%BC%D0%B8%D1%84:%D1%82%D0%BE%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D0%BD.
- Постановление Верховного Совета Российской Федерации О распространении действия Закона РСФСР "О социальной защите граждан, подвергшихся воздействию радиации вследствие катастрофы на Чернобыльской АЭС"на граждан из подразделений особого риска. Москва, Дом Советов России. 27 декабря 1991 года. N 2123-1. https://docs.cntd.ru/document/9003378.
- Чорнобиль. Документи Оперативної групи ЦК КПУ (1986–1988) / Упоряд.: О. В. Бажан, О. Г. Бажан, Г. В. Боряк, С. І. Власенко. – К.: Інститут історії України НАН України, Центральний державний архів громадських об’єднань України, 2017. – 830 с.
- Reports to The President's Commission on The Accident at Three Mile Island. 1979. http://large.stanford.edu/courses/2012/ph241/tran1/docs/188.pdf.
- Мелихова Е.М. О некоторых механизмах социального усиления риска при освещении в СМИ аварии на Фукусима. Е.М.Мелихова, Е.М.Быркина, Ю.А.Першина. Медицинская радиология и радиационная безопасность. 2013. №4. С.5-17.
- Громадська оцінка державної політики у сфері прав людини. Екологічні та гуманітарні наслідки Чорнобильської катастрофи. 2007. Харківська правозахисна група. https://khpg.org/1186141798.
- Медицинские последствия Чернобыльской катастрофы и специальные программы здравоохранения. Доклад экспертной группы «Здравоохранение» Чернобыльского форума ООН. 2006. http://chernobyl.info/Portals/0/Docs/uk/pdf_uk/WHO%20Report%20on%20Chernobyl%20Health%20Published%202006%2007_rus.pdf.
- Наследие Чернобыля: Медицинские, экологические и социально-экономические последствия и рекомендации правительствам Беларуси, Российской Федерации и Украины. Чернобыльский Форум: 2003–2005 Второе, исправленное издание. http://chernobyl.info/Portals/0/Docs/uk/pdf_uk/chernobyl_digest_report_RUS.pdf.
- Насвіт О.І. Політик України щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи: історія формування, проблеми реалізації та перспективи підвищення її ефективності: аналітична доповідь. К.: НІСД.-2016.-45 с.
- Метляева Н.А. Клинико – психофизиологическая адаптация больного в период отдаленных последствий лучевой болезни. Медицинская радиология и радиационная безопасность. 2013. №4. С.34-42.
- Ильин Л.А. Реалии и мифы Чернобыля /Л.А. Ильин.- М.: ALARA Limited, 1996. – 469 с.
- Чернобыль и общество. Эксп. 7 . Социально-психологический мониторинг условий жизни и деятельности социальных групп, пострадавших от Чернобыльской аварии: сравнительный анализ и рекомендации. – К.: Социология Ин-т, 2001. 408 с.
- Закон України Про віднесення деяких населених пунктів Волинської та Рівненської областей до зони гарантованого добровільного відселення ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 12, ст.166.
- Згурская М.М. Николай Амосов. Харьков: Фолио. – 2010. - 121 с.
- Ярошинская А. Протокол №6 заседания оперативной группы Политбюро ЦК КПСС по вопросам, связанным с ликвидацией последствий аварии на Чернобыльской АЭС, от 5 мая 1986 г. А.Ярошинская. – Чернобыль: совершенно секретно. М.: Другие берега, 1992. С. 267-271.
- Яргин С.В. К вопросу о завышенной оценке медицинских последствий аварии на ЧАЕС: причины и механизмы. Медицинская радиология и радиационная безопасность. 2011. №5. С. 74-79.
- Яргин С.В. Преувеличенная оценка медицинских последствий повышения радиационного фона. Медицинская радиология и радиационная безопасность. 200 №3. С. 17-22.
- Гуськова А. К. Трудности в экспертизе при установлении связей с воздействием радиации в отдаленн6ые сроки после облучения. Медицинская радиология и радиационная безопасность. 2011. №5. С. 81-86.
- Мелихов Е.М. Источники ошибок интерпретации демографического развития радиационно-загрязненных территорий на примере Брянской области. Е.М.Мелихов, И.Е.Бархударов. Медицинская радиология и радиационная безопасность. 2012. №2. С. 9-25.
- Организационная структура и основный функциональные обязанности руководящего и командно-начальствующего состава, участвующего в ликвидации последствий радиактивного загрязнения в зоне «Н» ЧАЭС. Утверждена Командиром войсковой части 06407 Б.П.Плишевским 09.1986 и директором ЧАЭС Э.Н.Поздышевым 22.09.1986. ЧАЭС-1986. 3 с.
- Горбулін В.П. Цивільний демократичний контроль над збройними силами в умовах надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. В.П.Горбулін, Ю.М. Скалецький. Наука і оборона.-2012. -№4._ С. 35-42.
- Горбулін В.П., Сердюк А.М., Скалецький Ю.М. Проблеми операції Об’єднаних сил на сході України крізь призму чорнобильського досвіду. В.П.Горбулін, А.М. Сердюк, Ю.М. Скалецький. . Наука і оборона.-2018. - №4._ С. 24-28.
- Участие вооруженных сил в ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС (уроки и выводы). С.А.Богданов, О.П.Козырев, В.В.Коробушин и др. –М.: Типография Военной академии химической защиты им. С.К.Тимошенко. -1995.-111 с.
- О введении в действие рекомендаций по оценке последствий воздействия поражающих факторов ядерного взрыва на личный состав войск, сил флота, формирований гражданской обороны и население. М.: Центральная типография МО СССР. - 1983. – 44 с.
- Responding to a Radiological or Nuclear Terrorism Incident: A Guide for Decision Makers (NCRP Report No.165) / National Council on Radiation Protection and Measurements, 2010. – 181 p.
- ICRP, 1991b. The 1990 Recommendations of the International Commission on Radiological Protection. ICRP Publication 60. Ann. ICRP 21 (1–3).], 75 [ICRP, 1997a. General principles for the radiation protection of workers. ICRP Publication 75. Ann. ICRP 27 (1).
- Публикация 103 Международной Комиссии по радиационной защите (МКРЗ). Пер с англ. / Под общей ред. М.Ф. Киселёва и Н.К. Шандалы. – М. : Изд. ООО ПКФ «Алана», 2009. – 343 c.
Скалецький Ю. М.,
Риган М.М.,
Кравченко С.В.