25 березня 2022 р. Річард Стоун, старший науковий редактор журналу Science опублікував інтерв’ю з членами Національної комісії з радіаційного захисту населення України Анатолієм Носовським та Віктором Доліним.
Science («Са́йенс», з англ. — «Наука») — науковий журнал, який вважається одним з найпрестижніших для публікації результатів досліджень з усіх галузей науки. Science, також відомий як Science magazine, є рецензованим академічним журналом Американської асоціації з розвитку науки й одним із провідних академічних журналів світу. Видається з 1880 р., виходить щотижня та має близько 130 000 підписників. Його читацька аудиторія за різними оцінками становить від 400 тис. до 1 млн. осіб. Основна увага журналу приділяється публікації важливих оригінальних наукових досліджень та оглядів досліджень. Science також публікує новини, пов’язані з наукою, думки щодо наукової політики та інші питання, які цікавлять як науковців, так і широкий загал осіб, що використовують досягнення науки та техніки. На відміну від більшості наукових журналів, які зосереджені на певній галузі, Science, так само, як і Nature охоплює весь спектр наукових дисциплін. Згідно з Journal Citation Reports, імпакт-фактор Science у 2020 р. становив 47,728. Адміністрація журналу базується у Вашингтоні (США) та в Кембриджі (Англія).
Інгредієнти брудної бомби зникли з лабораторії моніторингу в Чорнобилі
Небезпечні радіоактивні матеріали викликають гостре занепокоєння, оскільки Росія продовжує окупувати сумнозвісну Чорнобильську зону відчуження
Коли 9 березня зникло електропостачання на Чорнобильській АЕС, то ця подія викликала ще більшу тривогу Анатолія Носовського, ніж доля українських фахівців на станції, яких російські солдати тримали під дулами зброї,. Ще більш імовірною стала можливість радіаційної аварії на виведеній з експлуатації станції. Якби в аварійних дизель-генераторах закінчилося паливо, вентилятори, що запобігають накопиченню вибухонебезпечного газоподібного водню у сховищі відпрацьованого ядерного палива, перестали б працювати, каже Носовський, директор Інституту проблем безпеки атомних електростанцій (ІПБ АЕС) у Києві. Те ж само сталося із датчиками та автоматизованими системами для придушення радіоактивного пилу всередині бетонного «саркофагу», в якому зберігаються залишки четвертого реактора Чорнобильської АЕС, що вибухнув під час сумнозвісної аварії 1986 року.
Хоча 14 березня в Чорнобилі було відновлено електропостачання, занепокоєння Носовського помножилися. У хаосі російського наступу, як він розповів Science, мародери здійснили набіг на лабораторію радіаційного моніторингу ДСНВП «Екоцентр» у м. Чорнобиль, певне, задля вилучення радіоактивних ізотопів, що використовувалися для калібрування приладів, і залишків радіоактивних відходів. Ці матеріали можна змішати зі звичайними вибуховими речовинами, щоб утворити «брудну бомбу», що поширить забруднення на велику територію. ІПБ АЕС має окрему лабораторію в Чорнобилі з ще більш небезпечними матеріалами: «потужними джерелами гамма- та нейтронного випромінювання», які використовуються для випробувань приладів, каже Носовський, а також високорадіоактивними зразками матеріалів, що залишився від аварії четвертого енергоблоку. За його словами, Носовський втратив зв'язок з лабораторією, тому «доля цих джерел нам невідома».
Чорнобильська драма почалася 24 лютого, у перший день вторгнення. О 5 ранку, коли російські війська перетнули кордон України з Білоруссю — усього за 15 кілометрів від Чорнобиля — керівникам підрозділів ІПБ АЕС було наказано евакуювати більшість персоналу, який стежить за безпекою станції, надає технічну підтримку зняття з експлуатації та розробляє протоколи поводження з радіоактивними відходами у Чорнобильській зоні відчуження. Протягом 2 годин 67 осіб було евакуйовано; двоє, котрі живуть у селі Чорнобиль, залишилися спостерігати за лабораторією інституту.
«Ми втратили зв’язок із цими хоробрими людьми», – каже старший науковий співробітник ІПБ АЕС Максим Савельєв.
До 17:00 російські війська взяли під контроль усі об'єкти Чорнобильської АЕС. За словами Носовського, начальник зміни Валентин Гейко домовився, що українська охорона роззброїться, натомість російські солдати не будуть заважати цивільним працівникам. Проте майже місяць солдати забороняли ротацію персоналу — по суті, тримаючи робітників у заручниках — і конфіскували їхні мобільні телефони. За словами Носовського, робітники, демонструючи непокору, щоранку вмикали гімн України, посилюючи гучність. Нарешті, на початку цього тижня окупанти дозволили замінити персонал. Але деякі полонені працівники вирішили залишитися, додає він, «щоб не піддавати ризику людей, які мали б прийти на їхнє місце».
Чорнобиль – не єдина українська ядерна установка, яка загрожує війні. 4 березня російські війська обстріляли Запорізьку атомну електростанцію, на щастя, не поціливши в реактори. Через два дні в результаті ракетної атаки був пошкоджений дослідницький реактор, який використовувався для вироблення нейтронів для експериментів у Харківському фізико-технічному інституті. Носовський називає ці напади не що інше, як спонсорований Російською Федерацією «ядерний тероризм».
Проте Чорнобиль має унікальний набір радіоактивних небезпек. 11 березня в довколишніх радіоактивних лісах, які містять радіоізотопи, викинуті в результаті аварії, та поглинені рослинами та грибами, спалахнули лісові пожежі. За словами Носовського, дії російських військових не дозволили пожежникам потрапити в Зону відчуження. За його словами, пожежі продовжуються і можуть посилюватися в міру потепління, при цьому, утворюється радіоактивний смог, що може призвести до «значного погіршення радіаційної ситуації в Україні та усій Європі». Поки що дистанційні вимірювання показують, що концентрація радіоактивних частинок у димі не становить небезпеки для здоров’я, додає він, але автоматизована система радіаційного моніторингу, яка вийшла з ладу через військові дії, ще не відновлена. Тобто «про реальну радіологічну ситуацію в зоні відчуження немає інформації, — розповідає Віктор Долін, заступник директора Інституту геохімії навколишнього середовища у Києві.
Відновлення електрики запобігло кошмару вибуху водню у сховищі ВЯП, де 8500 тонн уранових паливних стрижнів продовжують охолоджуватися у басейнах витримки. Сховище становить велику радіоактивну загрозу: внаслідок радіоактивного розпаду збірки накопичили приблизно в 240 разів більше цезію-137 і в 1500 разів більше стронцію-90, ніж зруйнований реактор, що вибухнув у 1986 році, каже Долін. За словами Носовського, співробітники мають можливість зробити спеціальні отвори в стінках сховища, щоб у разі майбутнього відключення електроенергії вийшов газоподібний водень.
Іншою значною загрозою в Чорнобилі є паливовмісні маси (ПВМ) — паливні стрижні, цирконієва оболонка та інші матеріали, які розплавилися в радіоактивні конгломерати під час аварії та знаходяться під саркофагом четвертого енергоблоку, поспіхом спорудженим після катастрофи. Роками за їх станом напружено пильнували українські вчені спільно з російськими колегами з Курчатовського інституту. (Інститут розірвав зв’язки зі своїми українськими партнерами у заяві на початку цього місяця про підтримку війни та «денацифікації» України). Періодичне збільшення інтенсивності потоку нейтронів, що витікають із скупчень ПВМ — ознака поділу, — спонукають спринклерні системи розпилювати розчин нітрату гадолінію, який поглинає нейтрони.
Шанси самочинного поділу або критичності в ПВМ незначні, і навіть якщо критичність спровокує невеликий вибух, він швидше за все буде обмежений дугоподібною сталевою конструкцією, що називається Новим безпечним конфайнментом (НБК), зведеним над саркофагом у 2016 році, щоб захистити його від стихійних випадків та створити безпечний простір для робіт з розбирання ненадійних будівельних конструкцій саркофагу. Але НБК не був призначений для того, щоб протистояти обстрілу, унаслідок якого можливо його руйнування. Це також може призвести до викиду у навколишнє середовище кілька сотень тонн високорадіоактивного пилу, який накопичувався всередині саркофагу унаслідок поступового руйнування ПВМ протягом багатьох років.
Тисячі інших об’єктів в Україні мають радіологічні матеріали. Більшість перебуває під пильним оком українського ядерного регулятора.
«Постійно докладається багато зусиль для захисту матеріалу», – каже Пітер Мартін, фізик-ядерник з Брістольського університету, який співпрацює з ученими з Чорнобиля.
Це означає, де можливо, переміщення джерел у сховища та репозиторії. Але Віталій Федченко, експерт із ядерної безпеки Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру, зазначає, що Україна, як й інші держави колишнього Радянського Союзу, не відстежила всю радянську ядерну спадщину.
«Є багато радіоактивних джерел, яких ніхто не бачить, – каже він. – Навіть радар України».